«Діти батькам не потрібні». Чому так говорять багато вихователі?

Чому багато батьки ніяк не можуть знайти спільну мову з вихователями в дитячому саду? У суспільстві прийнято звинувачувати у всьому педагогів. Вихователь – людина, який повинен знайти підхід до дитини, і це незаперечний факт. Але що, якщо батьки самі не готові йти на контакт? Як говориться, вихователі теж люди, які хочуть поваги і прийняття.

Що думають з цього приводу самі вихователі? Чому багато хто з них не витримують спілкування з батьками і йдуть працювати в «П’ятірочку»?

Діти не потрібні своїм батькам

Я працюю в саду вже 10 років. За цей час мені стало зрозуміло, що більшості батьків діти не потрібні. От уявіть, дитину приводять в дитячий садок до 8 ранку, а забирають в кращому випадку до 6, а іноді і пізніше. Дитина приходить додому і незабаром лягає спати. Скільки годин він спілкується з батьками? 3-4 години в день? Вранці розмовляємо з дітьми, я питаю: «Хлопці, що вчора ввечері займалися». Більшість відповідають: «В планшет грались, дивилися мультики», і лише одиниці: Гуляли з мамою грали в настільні ігри/ готували разом вечеря». Від цього стає дуже сумно. Виходить, що діти надані самі собі і батькам вони не потрібні? Найцікавіше, що деякі мами працюють вдома або взагалі не працюють, але дітей приводять на повний день. Я завжди кажу, яким би чудовим не був сад, діти хочуть додому до мами і тата (Лариса, 40 років).

Я відчувала себе прислугою

Я працювала в дитячому садку 4 року (в минулому році нарешті звільнилася). У мене було таке відчуття, що я – обслуговуючий персонал. Батьки нахабні, вічно невдоволені. Раніше педагогів поважали, а тепер ставляться як до низьких верств суспільства. У мене було 30 дітей у групі, батьки просили, щоб фотки постійно їм скидала з прогулянки. А якщо когось забувала з

Батьківські скарги

В саду я працюю вже 15 років. Всі ці роки я мрію звільнитися з дитячого саду, але у мене іпотека, боюся, що не зможу знайти іншу роботу. З дітьми я люблю працювати, але от батьки – це окрема тема. Ще 10 років тому таких проблем, як зараз не було. Якщо виникали якісь ситуації непорозуміння, то батьки спокійно розмовляли з вихователем. Зараз вихователі навіть і не знають, що батьків щось не влаштовує. Дізнаються вони про це зазвичай від завідуючої. Батьки відразу ж йдуть скаржитися завідуючої або пишуть заяви до міністерства освіти. Так, ситуації бувають різними, іноді й вихователі не праві. Але в більшості випадків мова йде про якихось простих випадках, які можна вирішити самостійно без завідуючої (Галина, 45 років).

Діти з соплями

У садку я працюю вже 8 років. Бісить мене багато чого в роботі, але найбільше дратує, що батьки постійно приводять хворих дітей зі словами: «Ой, так це просто залишковий кашель у нас, нічого страшного/ Тут трохи соплі потекли, давайте поспостерігаємо». Звичайно, я розумію, що батькам треба гроші заробляти, але ж здоров’я дітей дорожче. Хворі діти заражають інших дітей, і виходить замкнуте коло. І крім дітей ми самі хворіємо. Якщо вихователь піде на лікарняний, хто за нього буде працювати? Про це батьки навіть і не думають (Марина, 44 роки).

Шпигуни в чаті

Батьківські чати – окрема історія, про яку неможливо мовчати. Приходять батьки, посміхаються, подарунки дарують, а потім в чаті тебе брудом поливають. Звідки ми це все знаємо? Завжди знайдеться батько – шпигун, який про все розповідає вихователю. І як після всього, що в чаті пишуть, потім з батьками спілкуватися? Варто одному з батьків написати щось погане, тут же інші приєднуються і починають обговорювати і засуджувати, замість того, щоб розібратися (Діна, 36 років).

Ніхто не хоче працювати в саду

Чому в дитячих садах така плинність? Тут багато причин. По-перше, низька заробітна плата. Іноді працюєш по 12 годин і отримуєш копійки. Ще одна причина – надто велике навантаження. Уявіть собі роботу з 30 дітьми, цілими днями шум, крик і переживання за хлопців. Та й взагалі немає в дитячих садах справедливості, ні батьків, ні з боку керівництва. Вихователі, як груша для биття. Я пропрацювала там рівно 2 роки і звільнилася. А багато терплять таке ставлення роками (Людмила, 26 років).

Дитячий сад – бомба уповільненої дії

Ось я йду на роботу і не знаю, що мене там чекає сьогодні? Дитина впав, забився, тремтячими руками телефоную батькам в очікуванні того, що на мене почнуть кричати. Нещодавно мама одного хлопчика стала звинувачувати мене в тому, що я кричала на її дитину. А ситуація була така: хлопчик на дитячому майданчику поліз на паркан, я це побачила і голосно закричала: «Злізьте звідти». Я просто злякалася за дитину. А діти часто неправильно розцінюють поведінку вихователів, тому виходять такі скандали. Завідуюча вимагає, щоб ми з батьків збирали гроші на ремонт, а батьки кажуть, що в прокуратору напишуть. І як тут бути? Простіше звільнитися, ніж це терпіти.